1 класи

ЧОМУ ВАЖКО ПЕРШОКЛАСНИКУ?

Кажуть, починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому житті залежить від доброго початку. Пам'ятайте про це, дорослі, і ніколи не вимовляйте слова: «Це тільки перший клас!»

Серед безлічі почуттів, які наповняють батьків, коли вони вперше проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших — радість і тривога. Радість, що малюки виросли і їх чекає багато незвіданого і захоплюючого. Тривога — як вони впораються зі шкільними турботами, чи не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навколишніми. Швидко проходить святкова вереснева атмосфера, починаються шкільні будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили.

Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися з учителем своїми переживаннями. Про що вони говорять?

Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна, старанна. Вихователі дитсадка постійно хвалили і дотепер згадують із задоволенням.

А тепер усе змінилося, малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче, тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за стіл. І ось тут щоразу починається справжній кошмар: крутиться, гризе ручку, постійно підхоплюється — то до вікна підбіжить, то на кухню помчиться пити або раптом із кішкою почне гратися. Пише будь-як, а переробляти категорично відмовляється, сидить і черкає щось на папірці. «Уроки готує годинами і від себе не відпускає. Доводиться бути поряд із ним, понукати, контролювати кожний крок. Такий став ледачий! Що трапилося з дитиною?» Нічого нового... Режим!

Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи я так це важливо — дотримуватися його?»

Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим дня набуває особливого значення. Спробую переконати вас у цьому. Початок занять у школі, як правило, о 8 годині 30 хви-лин. Виходить, потрібно так розрахувати ранковий час, щоб вистачило його на все: прибрати постіль, зробити зарядку, одягтися, поснідати. І головне, вийти з дому заздалегідь, не поспішаючи. Тоді і друзів у дворі почекати можна, і до школи не бігти, а йти спокійно, трішки погуляти.

Коли доведеться прокидатися маленькому школяру? Мабуть, не пізніше сьомої. А тепер пересуньте «відбій» так, щоб до «підйому» було не менше одинадцяти годин (саме стільки часу має спати шестирічний малюк). І неодмінно простежте, щоб щовечора дитина засинала у визначений час.

Отже, перше — сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше накопичується хронічне недосипання. Адже денний сон, такий звичний у дитячому садку, як правило, скасовується.

НАВЧАННЯ І РУХИ

Друге — рухи. Це найнеобхідніша умова успіху першокласників. Для того, щоб дитина добре навчалася, її руховий режим має складати 12—14 годин на тиждень.

А що ми бачимо на практиці? З дитячого садка малюк переходить у школу. При цьому розумове навантаження значно збільшується, а рухове, навпаки, скорочується на 50 %. Малорухливість — найобтяжливіша частина шкільних буднів.

Особливо важко дитині всидіти на одному місці. Сидіти доводиться в класі за партою, потім удома за столом. До того ж, є діти, які намагаються на всіх уроках «сидіти струнко», ретельно склав-ши руки перед грудьми і напружено випрямивши спину. Яку важку роботу вони виконують! Адже сидіння — активний процес і беруть участь у ньому 250 м'язів із 600, які є в організмі людини.

Ви, звичайно, помічали, що маленькі діти не можуть просто стояти. Вони скачуть на одній ніжці, кружляють, підстрибують. Напевно, кожному доводилося чути роздратоване: «Постій спокійно хоча б п'ять хвилин!» А малюкам важко усе, навіть стояти. Щоправда, при цьому легше функціонувати серцю і легеням. Скільки може вистояти першокласник? Саме п'ять, від сили сім хвилин, не більше. Далі настає перенапруження, а потім — зрив.

НАВЧАННЯ І ПРОГУЛЯНКА

Третє — повітря. Прогулянки на свіжому повітрі — найсильніші ліки від перевтоми.

Із першого шкільного дня час доводиться рахувати, його постійно не вистачає. Після уроків — усі це прекрасно знають — потрібно виконати домашнє завдання, а ще зробити роботу якісно. Посилена увага до навчальних успіхів свого чада — сьогодні фактор батьківського престижу. Ось і змушує мама переписувати вправу кілька разів, а м'язи слабкі. Тому почерк стає розмашистим, літери — кривими, письмо — неохайним.

Або читання. Щоб прочитати одну сторінку тексту, треба зробити 500 рухів очима. Малюк швидко стомлюється, не в змозі концентрувати увагу. Починаєш із ним говорити, а він не слухає. З'являється розгальмованість: крутиться, постійно щось хапає руками, кудись поривається, може і під стіл залізти або по канапі поскакати. «Який пустун. Припини забавлятися!» — гнівно викрикують дорослі, дивлячись на такого ма¬люка. А він просто не витрим5ує свою вікову норму інтелектуального навантаження.

Наближаються сутінки, а маленький трудівник завзято і безнадійно робить уроки.

Скільки ж на це в нього витрачається часу? Дві, три, іноді навіть чотири години! Так, як показують спостереження, зовсім не рідкість, коли першокласник сидить за уроками чотири години.

А якщо ще й музика, іноземна мова?

Де ж вихід? І перше, на що йдуть батьки — скасування прогулянки. Не встигаєш — не гуляєш. Картина дуже знайома.

Але ось уроки зроблені і наприкінці дня невгамовною увагою всієї сім'ї заволодіває телевізор. Між іншим, за це задоволення діти розплачуються своїм здоров'ям.

Чи замислювалися ви, чому передача «На добраніч, діти» триває 15 хвилин? Рівно стільки часу дозволяється дітям проводити біля телеекрану. Проте люблячі мама і тато, зневажаючи елементарні правила, не заперечують, коли хлопчики і дівчатка до глибокої ночі просиджують перед телевізором або комп'ютером.

Денна норма прогулянки першокласника — 3 години. А скільки гуляє ваша дитина? Напевно, менше. До чого це призводить? Перевтома накопичується, нестача свіжого повітря збільшується. У результаті батьківська недбалість обертається на шкоду школяру. Він виснажується в боротьбі з неправильним режимом і уроками, які не піддаються. Важко входить у світ обов'язків, яких не мав колись, причому обов'язків не завжди приємних. Нелегко сходиться з ровесниками в новому колективі і відчуває трепет перед учителем.

ПОГАНИЙ НАСТРІЙ

Найнебезпечніший ворог школяра — поганий настрій. А він залежить від того, як пройшов ранок.

У цього малюка «знову проспали» і тепер його очікує маса неприємностей. Зарядку не зробив, поснідати не встиг, зібрався як-небудь. Дитина і так поспішає, але дорослі підганяють її і сварять за повільність. У школу доводиться бігти, проте на початок занять все одно спізнилася. Збентеження в душі. Тремтячими руками малюк відчиняє двері і несміливо йде до свого місця. Він неспокійно оглядається навкруги і починає діставати речі з ранця, але ручка з гуркотом падає на підлогу, підручник не знаходиться. Виявляється, що лінійку забув удома, олівець зламаний, наспіх засунутий зошит зовсім зім'ятий.

«НЕ МОЖНА» І «ПОТРІБНО»

Часто на зборах перед початком навчального року батьки першокласників запитують: кому буде легше вчитися, — тому, хто йде до шко¬ли підготовленим, чи тому, хто не знає грамоти?

Звичайно дуже важко відповісти на таке запитання однозначно. Чимало залежить від індивідуальних можливостей дитини. Проте з упевне¬ністю можу стверджувати: для успішного навчання важливіше, наскільки добре діти розуміють значення слів «не можна» і «потрібно», чи знайоме їм почуття відповідальності, чи організовані вони хоча б у найпростішому розумінні цього слова.

Якщо хлопчика або дівчинку до школи не навчили виконувати «обов'язкові» справи, стримувати свої бажання, надто раптово виникає в їхньому житті слово «потрібно». Потрібно рано вставати, потрібно сидіти в класі, потрібно писати літери в зошиті, потрібно розв'язувати задачі, потрібно читати, потрібно з вулиці повертатися завидна... Словом, з'явилися справи, які дітям неприємні, але неминучі, а вони не звикли робити те, що їм не подобається, не навчилися керувати власними почуттями.

До речі зазначу, що діти, яким удома прищепили елементарні навички самообслуговування, швидше за інших звикають виконувати свої навчальні обов'язки.

ЗІБРАНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, САМОКОНТРОЛЬ

Зібраності й самостійності бракує багатьом першокласникам. Все це — вади сімейного виховання. Трапляється, батьки, налякані незібраністю малюка, вважають постійний контроль єдиним способом привчити його до відповідальності.

Як вони це роблять? Старанно і постійно дорослі починають піклуватися про свою дитину. Ввечері збирають ранець, звіряючись із розкладом, ні на хвилину не залишають без нагляду під час готування уроків, сидячи поруч за столом, телефонують однокласникам і навіть учительці, щоб дізнатися домашнє завдання: «Він у мене такий «забудько».

А «забудько» досить швидко починає розуміти, що навчальні проблеми не стільки його, скільки мамина справа. Виконає вправу неправильно, одержить оцінку нижчу за ту, на яку розраховував, і в сльози, та ще й домашнім дорікне: «Ти, мамо (або бабусю), винна!» Отут би саме й запитати дитину: «А чим ти сама на уроці займалася?» Але дорослі чомусь так само пристрасно продовжують терпляче день у день, крок за кроком разом із сином чи донькою освоювати шкільну програму. І так із року в рік, доти, доки, нарешті, «заочне навчання» у середній школі стає їм не під силу.

І тоді дитині доводиться скрутно. Розбещена опікою, вона звикла до постійної суттєвої допомоги і не набула необхідних навичок для успішного навчання. Їй бракує зібраності, відповідальності, самоконтролю. Настає момент, коли навчатися школяру стає неймовірно важко.

Батьківська турбота, увага і контроль, безумовно, необхідні першокласнику, але діяти треба розумно, обережно, настирливо, не даючи дитині приводу перекласти свої обов'язки на чужі плечі.

Якщо хтось із членів сім'ї взяв цього року відпустку у вересні, а хтось у жовтні, щоб приділити дитині більше часу, то ви прийняли правильне рішення. Саме на початку шкільного життя порада і підтримка старших так важливі для маленької людини. Саме зараз вона особливо потребує того, щоб поруч із нею були найближчі люди, які у будь-який момент, якщо знадобиться, прийдуть на допомогу.

ВЧИМОСЯ РОБИТИ УРОКИ

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.

То як бути з часом?

Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічного сидіння за виконанням домашнього завдання?

Спробую відповісти на ці запитання.

ЧІТКЕ ВСТАНОВЛЕННЯ ЧАСУ ДЛЯ ЗАНЯТЬ

Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний. Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

ПОВАГА ДО РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ

Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

СТАЛІСТЬ РОБОЧОГО МІСЦЯ

Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

ЯК ОБЛАШТУВАТИ РОБОЧЕ МІСЦЕ ШКОЛЯРА?

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово¬носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

ВКЛЮЧЕННЯ В РОБОТУ

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок — період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для від-волікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид¬кому переключенню уваги дитини від інших занять — їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.

ТРИВАЛІСТЬ БЕЗУПИННОЇ РОБОТИ

Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне навчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних сорока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвою-вати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль¬на пам'ять, здатність до трива-лого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. 1 не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишається наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнадцять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна самостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в першому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

МОЖЛИВОСТІ ДИТИНИ

Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труд-нощів завдання. В одних дітей вже через двадцять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони стають неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безперервність роботи, додаючи три-п'ять хви-лин. В інших малюків виснаження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припустимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не складається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малювання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, стомлюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо витривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще наприкінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане найкраще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спробуйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Майте на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмова, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

ТЕМП ДІЯЛЬНОСТІ

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при виконанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно домашні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову переробляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролювати темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно визначте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан¬ня і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії стануть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дитина сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролювати дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину контролювати свої дії в часі.

ЧИ ХОЧЕ ДИТИНА ЙТИ ДО ШКОЛИ?

Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи.

Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говорити, погодилася б чи ні з цими словами?»

1. Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів.

2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навча¬ються.

10. Якби мені дозволили, я б пішла учитися торік.

Усього позитивних відповідей...

Обведіть номери висловлювань, із якими ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися над причинами такої думки.

Сума 4—8 балів — так, у школу хочеться, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

Сума 9—10 балів — вам не варто тривожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на найближчі десять-одинадцять років.