6 класи

Особливості сприйняття інформації учнями 6-7 класів

Основними процесами даного віку є розвиток рефлексії, почуття дорослості, формування «кодексу товариства».

Головна вимога до психологічного розвитку учнів 6-7 класів – довільність, активність, самостійність у навчальній діяльності. В цьому віці учні охоче виконують практичні завдання. Однак вони потребують детальних інструкцій за якими зможуть виконати завдання самостійно і поетапно.

Спиратися в розвитку здібностей учнів потрібно на розвиток самостійного мислення. В цей час учні вчаться виділяти головне і узагальнювати інформацію, розрізняти головне від другорядного, порівнювати, робити висновки, доводити.

Зміст навчального матеріалу повинен бути спрямованим на розвиток гнучкості, критичності, перспективності мислення.

В цей час механічна пам’ять відходить на друге місце. матеріал добре засвоюється в формі питань і відповідей, матеріал подається невеликими порціями – абзацами з виділеними висновками, складний матеріал подається з розважальними фрагментами, графічні ілюстрації повинні бути конкретними і пояснювати певну ситуацію.

Рекомендується: включати в практичні та контролюючі завдання прийоми порівняння, узагальнення, логічного викладання думки.

Переглянути ролік

Особливості сприйняття інформації учнями 8-9 класів

Основні потреби цього віку виражені в активному соціальному спілкуванні з однолітками, самовираженні, творчості. При цьому потрібно враховувати емоційну незрілість підлітків. Важливо також відзначити зростання впливу індивідуальних особливостей на процес розвитку. В цьому віці частіше зустрічається значні індивідуальні варіації в розвитку.

Працездатність учнів 8-9 класів знижена за наслідками вегетативної перебудови організму, підвищується втомлюємость і нестабільність. Для організації продуктивної роботи необхідно чередувати складні завдання з простими.

Значних змін зазнає пізнавальна сфера. Розвиток сприйняття інформації підлітка можна вже спів ставити з розвитком дорослої людини. Увага стає більш стійкою. Продовжує розвиватися теоретичне і логічне мислення( стадія формальних операцій), формується здатність до аналізу абстрактних ідей і предметів.

Якщо для учнів 6-7 класів мають сенс лише поняття, які можливо уявити в конкретній формі, то для учнів 8-9 класів цікаві завдання на розвиток здібностей осмислення абстракцій.

В цьому віці розвиваються рефлекторні уміння. Учень вчиться аналізувати власні психічні процеси, аналізувати ситуації незалежно від реальних обставин. При цьому мислення стає випереджальним, що надає можливість планувати власні дії, прогнозувати розвиток подій. Доцільно активне використання технології «Розвитку критичного мислення».

Однією з сфер життєдіяльності, яка сприяє задоволенню основних потреб підлітка, є ігрова діяльність. Вдало організоване ігрове середовище здатне задовольнити потреби підлітка відповідно їх основному виду діяльності.

Включення ігрових прийомів в навчально-виходний процес значно підвищать рівень засвоєння навчального матеріалу.

Продовжується формування індивідуального стилю діяльності і сприйняття інформації.

Для візуалів (дивитися – уявляти – спостерігати) необхідно створювати такі умови при засвоєнні інформації: читати, розглядати малюнки, таблиці, схеми.

Для аудіалів (слухати – говорити – обговорювати) необхідно створювати такі умови при засвоєнні нового матеріалу: прослухати лекцію, повторити, обговорити, дискутувати.

Для кінестетика (діяти – відчувати – пізнавати) необхідно створювати такі умови при засвоєнні інформації: конспектувати, складати таблиці, схеми, виконувати практичні  та лабораторні роботи.

Найбільш раціональним для викладача буде врахування всіх методів при поданні навчального матеріалу.

Психологічні особливості учнів 10-11(12) класів

Старші школяри вже включаються в новий тип діяльності – навчально-професійну. Навчальна діяльність для учнів 10-11 класів є засобом реалізації життєвих планів, тому вона спрямована на структурну організацію і систематизацію індивідуального досвіду шляхом його розширення та поповнення. В цьому віці навчальна інформація  може бути осмислена самостійно і учні здатні самостійно обирати форми здобуття інформації.

Розвиток пізнавальних процесів досягає достатньо високого рівня  і  нарівні з дорослими  виконують розумову роботу. Якісно змінюється мислення, досягаючи теоретичного рівня.  Підлітки тепер завжди намагаються співставити різні теорії, точки зору, тобто «докопатися до істини».

Основним завданням вчителя в цей період – надати учням інформацію для роздумів, яка буде мати високий ступінь проблемності, забезпечить вільний вибір і необхідність визначення власної точки зору.  Інформація краще засвоюється. Якщо вона побудована за принципом «гіпертекстовості», що сприяє її самостійному опрацюванню.

В цей час формується індивідуальний стиль діяльності, який спирається на стиль мислення конкретної особи. Важливим завданням педагога є забезпечення різноманітного змісту навчання  шляхом наповнення його аналітико-логічною, образною, практичною, аналітичною за змістом інформацією. Учні намагаються уникнути зайвої опіки.

Перехід від підлітка до юнацтва характеризується стабілізацією емоційного фону, підвищенням самоконтролю, саморегуляції. В завданнях можна використовувати емоційно-образний стиль, зображення типових відносин людини і суспільства.

Активно йде розвиток мотиваційної сфери. Головне місце в навчанні тепер займають мотиви, пов’язані з самовизначенням і підготовкою до самостійного дорослого життя. Формуються інтереси до теоретичних проблем та досліджень, наукової діяльності, пошукам, самостійної дослідної діяльності.

Конфлікти. Шляхи їх вирішення.

Слово «конфлікт» (лат. - зіткнення) означає зіткнення двох або декількох соціальних груп, організацій, осіб і т. д. з метою однієї із сторін реалізувати свої матеріальні або духовні інтереси за рахунок іншої. Це боротьба, де використовуються будь-які засоби, щоб тільки здобути перемогу.

З точки зору прояву конфлікти можна поділити на такі типи:

Об’єктивний. Це такий конфлікт, який виник на основі об’єктивних причин і вже існує.

Частково об’єктивний. Це група конфліктів, в основі яких лежать як об’єктивні причини, де об’єктом є боротьба за матеріальні і духовні цінності, так і ілюзорні, об’єктом яких є явища зневаги, неподібності характерів, особиста ненависть тощо.

Суб’єктивний. Це такий тип конфліктів, які виникають на основі світоглядних, ідеологічних або політичних протиріч, що ненароком чи цілеспрямовано переносяться суб’єктом на об’єкт.

Складний. Це ситуація, коли конфлікт має декілька об’єктів і є настільки складним, що, на перший погляд, виглядає не вирішуваним. У цьому випадку слід чітко визначити, що було об’єктом першого вибуху конфлікту, і нейтралізувати його, потім переходити до наступного і т. д. Проте коли конфлікт вибухнув одноразово, треба вирішувати його комплексно і робити це слід енергійно і негайно.

Прихований. Це конфлікт, який має об’єктивну основу, але вона настільки покрита різного роду нашаруваннями, що їх важко, на перший погляд, виявити. Труднощі їх вирішення в тому, що за справжній об’єкт конфлікту можна помилково прийняти одне з його нашарувань. Вирішується одне, а тут вже виникає інше і т. д. Тому приховані конфлікти, стверджують дослідники, на відміну від інших типів, „розтягнені” в часі і вимагають неймовірно великих зусиль для їх нейтралізації. Складність вирішення прихованого конфлікту ще й у тому, що він буває „роздроблений” на частини, тобто коли його об’єкт знаходиться не тільки в межах даної організації, а й поза нею.

Фальшивий. Це конфлікт, який майже не має об’єктивних підстав, а єдиною його причиною є психологічна нетерпимість, яка досить часто буває не обґрунтована („Не можу його переносити і не знаю чого”, „Якийсь він такий, ну не такий як усі... І слів не знаходжу...” - ось „аргументи” однієї з конфліктуючих сторін).

Конфлікти бувають економічного, політичного, психологічного, соціально-етичного та іншого характеру. Серед значної кількості цих форм, учені схиляються до того, що основними з них є:

Бойкот. Це свідомо відкрите ігнорування участі у виробничих процесах, інших формах життєдіяльності організації. Особливістю цієї форми конфлікту є її гострота, наприклад, страйк.

Саботаж. Це скрита форма конфлікту, мстою якої є нанесення всебічної шкоди інтересам іншої сторони.

Переслідування (травля). Змістом цієї форми конфлікту є ігнорування досягнень противника, спроби поставити його в незручну ситуацію, довести, що все, що він робить, не варте ніякої уваги тощо. Переслідування, як форма боротьби, часто використовується керівництвом популістської організації. Часті перевірки роботи людини, роздмухування незначних її промахів, помилок і підведення їх до розряду кримінальних порушень, організація „пустоти” навколо людини - ось ті форми і методи, які можуть використовуватись у цій боротьбі.

Вербальна агресія. У цій формі конфлікту широко використовуються різноманітні звинувачення (часто надумані), приниження, поширення пліток про людину, негативні оцінки її характеру - ось (не весь) арсенал вербальної агресії.

Фізична агресія. Це форма боротьби, в основі якої лежить насильство (побиття, бійка, вбивство, терористичні замахи, знищення майна, обладнання тощо), з допомогою якого одна сторона (або декілька) хоче досягти перемоги над іншою. Метою фізичної агресії, є знищення людини фізичними методами.

Кожен конфлікт проходить певні фази свого розвитку. Аналізуючи розвиток конфліктів, вчені прийшли до висновку, що вони мають, здебільшого, п’ять фаз.

Фаза 1. Це період виникнення протиріччя і поява конкуренції між співробітниками організації, об’єктом виникнення чого є різного роду обмежені блага, пільги тощо.

Фаза 2. Період, коли відбувається усвідомлення протиріч.

Фаза 3. Персоналізація конфлікту, тобто час формування уявлення про „винуватця”, який хоче начебто „відібрати” блага.

Фаза 4. Продумане, свідоме атакування противника, спроби перешкодити йому отримати перевагу, залучення до боротьби інших співробітників організації, впливових осіб.

Фаза 5. Поступове згасання конфлікту і перехід його в фазу завершення. На цьому етапі вже є можливість спокійно, не торкаючись рани, визначити спільні інтереси, накреслити шляхи подальшої співпраці.

Шляхи подолання конфліктів. Які б не були складні психологічні особливості, життєві ситуації і перепони, людина повинна постійно формувати культуру внутрішнього психічного життя, що завжди допомагає успішно долати певні конфліктні ситуації, відповідні життєві перепони, встановлювати тісніші контакти з оточуючими людьми, не говорячи вже про дружні, товариські стосунки з однодумцями. Це потрібно хоча б для того, як говорить народна мудрість, що „поділене горе - це половина горя, а поділена радість - це подвійна радість”.

Яким же чином можна розумно вирішувати конфлікти, коли вони уже виникли?

По-перше, за будь-яким конфліктом відкрито чи приховано знаходяться інтереси людей, ось чому завжди необхідно з’ясувати, чи є щось спільне в інтересах конфліктуючих, незважаючи на наявність конфліктної ситуації. Необхідно, проаналізувавши, зрозуміти, які існують розбіжності в особистих інтересах сторін стосовно спільного інтересу. Розібратися в суті інтересів партнера і пояснити йому свої бажання, нарешті, обговорити, які можуть бути взаємні спільні кроки, аби можна було разом подолати конфлікт.

По-друге, прагнути такої згоди, яка б могла максимально задовольняти інтереси кожної із сторін, при цьому вести розмови чи переговори без образ, тим більше без ультимативних вимог.

По-третє, користуватися максимально об’єктивними і справедливими критеріями, показувати, що не бажаєте ущемити чи заперечити бажання партнера, але тим часом переконати його, що існує межа поступок, за яку не можна відступити, не втративши власної гідності.

Є п’ять основних стилів розв’язання конфлікту, в основу яких покладена система, котру називають методом Томаса-Кілмана, розробленого ще в 1972 р.

Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв’язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із спільним джерелом будь-якого конфлікту - розбіжністю інтересів двох чи кількох сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою індивід прагне задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи спільно чи індивідуально).

Кожна людина деякою мірою використовує всі ці стилі, але, звичайно, має пріоритетні. Крім того, деякі стилі можуть бути найефективнішими для розв’язання конфліктів певного типу.

Стиль конкуренції. Він може бути ефективним тоді, коли керівник наділений певною владою; знає, що його рішення чи підхід у даній ситуації правильний, і має можливість наполягати на них.

Проте це не той стиль, який варто використовувати при особистих стосунках; якщо ви хочете ладити з людьми, то стиль конкуренції викликатиме в них відчуження.

Стиль уникнення. Його можна використовувати тоді, коли спірна проблема не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її розв’язання або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному стані.

Цей стиль також рекомендують у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини, або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникнення може стати придатним у спілкуванні із „тяжкою” людиною і в разі відсутності серйозних підстав далі контактувати з нею.

Цей підхід може бути корисним також тоді, коли прагнете прийняти рішення, але не знаєте, як вчинити, або прийняти це рішення одразу нема потреби. Він годиться також для тих випадків, коли відчуваєте, що для правильного розв’язання конкретної проблеми не володієте достатньою інформацією.

Дехто вважає стиль уникнення „втечею” від проблем і відповідальності, неефективним підходом до розв’язання конфлікту. Насправді ухилення або відстрочка можуть бути цілком придатною і конструктивною реакцією на конфлікт.

Стиль пристосування. Його можна використати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не суттєвий для вас.

Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви ідете на поступки і погоджується з тим, чого хоче опонент.

Якщо відчуваєте, що поступаєтесь у чомусь важливому для себе і відчуваєте в зв’язку з цим невдоволеність, то стиль пристосування у цьому випадку неприйнятний.

Він може виявитися непридатним і в тій ситуації, коли відчуваєте, що інша людина не збирається, в свою чергу, поступатися чимось або коли ця людина не оцінить зробленого вами.

Цей стиль необхідно використовувати тоді, коли ви відчуваєте, що, трохи поступившись, можете вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом’якшити ситуацію, а надалі повернетесь до цього питання і зможете відстояти свою позицію.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникнення, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникнення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, а просто відштовхуєте від себе проблему.

Стиль співробітництва вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверховому рівні відносно співробітництва; індивід поступається у чомусь, інша людина теж у чомусь поступається, і в результаті сторони зможуть дійти згоди.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли обидві сторони мають однакові бажання, вимоги, але знають, що тим часом це є для них нездійсненним.

Виходячи із важливості проблеми, можна обрати стратегію поведінки в конфліктній ситуації:

- знайти спосіб уникнення конфлікту;

- розробити компромісне рішення;

- заспокоїтися і змиритися з тим, що хоче робити партнер;

- зачекати, щоб знайти підходяще вирішення;

- продовжувати робити те, що робите, поки не знайдеться спосіб підвищити комфортність іншої людини в цій ситуації